Індологія —
сукупність наукових дисциплін, які вивчають історію народів Індостану, їхню культурну спадщину, релігію, світогляд, літературу, мистецтво й мови, економічне, соціальне й політичне життя.

На Заході свого роду прорив у знаннях про Індію стався після завойовницького походу Олександра Македонського 326 р. до н. е. Першою з відомих нам праць іноземців про Індію був чотирьохтомний трактат «Індіка» ( Ἰνδικά) грека Меґасфена, який на межі IV–III ст. до н. є. служив послом держави Селевкідів при дворі Чандраґупти, засновника імперії Маур’їв. Але «батьком індології» як науки зазвичай вважають перського вченого-енциклопедиста Аль Біруні, котрий у своєму фундаментальному трактаті «Індія» (1030 р.) детально описав, залучаючи міжкультурні паралелі й намагаючись бути об’єктивним, історію Індії, її культуру, науку, релігію, мову, літературу. Проте академічною дисципліною індологія почала ставати вже завдяки європейцям у XVIII ст., а остаточно сформувалася в часи Британської Індії (XIX ст.).

Згідно з гіпотезою про доісторичну міграцію давніх індоєвропейців до Індостану, ця міграція, імовірно, почалася з півдня Східної Європи, значну частину якої займає Україна¹. Така обставина навертає на думку про невипадковість паралелей між українським та індійським фольклором і навіть побутом. Тим, хто потрапив до індійського будинку, може видатись, що він в українській хаті: «так само побілені стіни й стеля, так само висять у рамках фотокартки й вишиті хрестиком картинки, так само розкладені вишиті серветки»². Символічно, що гербом України є Тризуб (triśūla), який в іконографії індуїзму виступає як атрибут Шіви та інших богів, і якому приписують глибоке символічне значення: створення, збереження і знищення Всесвіту; минуле, сучасне й майбутнє тощо.

Ще з часів Нестора-літописця в давньоукраїнських літописах зустрічаються згадки про «рахманів» (у яких зазвичай вбачають індійських брагманів), «котрі за настановами прадідів і з благочестя м’яса не їдять, вина не п’ють, блуду не чинять і ніякого зла не коять через страх великий перед Богом»³. Класичні пам’ятки давньоіндійської літератури перекладали такі корифеї української поезії і письменства, як Леся Українка та Іван Франко. Що ж стосується формування професійної української індології, то Ю. Завгородній розрізнює два її етапи. Перший, розпочавшись у 1844 р., тривав до 1913–1914 рр. і характеризувався визначальною роллю істориків філософії, які знайомились з індійською думкою опосередковано, завдяки дослідженням європейських індологів. Другий етап розпочався в 1911 р. і тривав до кінця 1930 років. Цей етап характеризується визначальною роллю професійних філологів, знавців санскриту, а також інтеграцією в міжнародну індологічну спільноту⁴. У 1920-ті, а особливо в 1930-ті роки iндологічні студії в радянській Україні виявились повністю залежними від внутрішньої політики радянського керівництва й припинили своє існування. Після П. Ріттера (страчений НКВС), М. Конрада (страчений НКВС), М. Калиновича (змушений залишити індологію), С. Стасяка й В. Шаяна (змушені емігрувати з України) фаховий інтерес до вивчення індійської філософії в Україні було перервано на понад п’ятдесят років⁵.

Як зазначає надзвичайний і повноважний посол Республіки Індія в Україні в 1999–
2002 роках В. Б. Соні, у другому тисячолітті до н. е. «на індійській території з’явилися племена кочових вершників зі степових земель та Східної Європи… Індія прийняла їх, і вони асимілювалися в сучасну індійську спільноту… Оскільки Україна є частиною степових територій, наші давні історичні зв’язки кувалися завдяки рухам народів починаючи з тих часів. Саме ця спільна спадщина породжує такий глибокий інтерес українців до індійської культури, музики, танців, мови, філософії та релігії. В Україні індологія все більше перетворюється на один з наукових напрямів, інтерес до якого швидко зростає»⁶.

____________________________

¹ Павленко Ю. Формування етномовної структури індійської цивілізації // Східний світ, 1998, № 1–2.
² Н. Ф. Рукавишникова. Храми й джунглі // Безсмертний лотос. Слово про Індію. М.: Молодая гвардия, 1987.
³ Літопис руський / Пер. Л. Є. Махновця. К.: Дніпро, 1989.
⁴ Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні: 1840–1930-ті роки (історико-філософський аналіз). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук. К., 2014.
⁵ Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні. Лінія Вед (1840–1930 рр.). К.: Інститут Філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2013.
⁶Індія: давнина і сучасність. Збірник наукових праць. Вип. 1, 2-ге вид., доповн. та уточ. К.: Інститут всесвітньої історії НАН України, 2016.